Незрячим людям, звісно, не легко. Не через те, що «дивляться» на світ вони за допомогою свого слуху та пальців. А тому, що ми, зрячі егоїсти, зовсім не хочемо рахуватися із їхньою особливістю.
Змінилася влада, а проблема незрячих у суспільстві залишилася незмінною. Підвищили пенсії – і нехай сидять по домівках. А що робити інвалідам, які не дожили пенсійного віку? Чи може влада не знає про цю проблему?
Коли незрячий, скажімо, вступає до вищого навчального закладу, особливих перепон, як правило, не буває. Складай успішно вступні іспити і здобувай освіту. Колізії починаються під час працевлаштування. Роботодавці віддають перевагу здоровим людям, а до інвалідів застосовується приблизно така формула: «Ви у нас працювати не зможете і не будете». І ніякі аргументи до уваги не беруться. Та й законодавство мало чим може допомогти.
У нас групу інвалідності людини визначають ступенем втрати нею працездатності. А в трудових рекомендаціях пишуть що завгодно і як завгодно.
Фахівці стверджують, що виховання людини починається з першого дня її народження. І майбутнє її багато в чому залежить від педагогічна здібностей батьків. І дітям, і батькам на допомогу приходять лікарі, педагоги, психологи, інші фахівці. А що робити, коли дитина народилася сліпою, або втратила зір у ранньому віці? Хто й в який спосіб зможе допомогти батькам інваліда? У такому разі вже потрібна допомога тифлопедагогів і тифлопсихологів. Державних і недержавних спеціальних дошкільних закладів у Сумській області надто мало. Це зрозуміло, адже дітей з глибокими порушеннями зору порівняно небагато, та й проживають вони в різних регіонах області. Держава мала б організувати серйозну консультативну допомогу батькам з боку відповідних фахівців. Нажаль, цим питанням ніхто ґрунтовно не займався. Десь ця робота поставлена краще, десь — гірше, а в невеличких містечках та селах взагалі нічого не робиться.
Усі ми бачимо, які чудові Букварі тримають у своїх руках зрячі першокласники. А що мають сліпі діти? Це просто жах! Ні поліграфії, ні оздоблення, ніяких ілюстрацій. Складається враження, що за півтора століття рельєфно-крапкового книгодруку нічого не змінилося.
Вирішення цієї проблеми ускладнюється, з одного боку, консерватизмом і недостатньою компетентністю фахівців різних відомств та ігноруванням суспільством можливостей інвалідів. А з іншого боку, слабкою готовністю людей з інвалідністю до самостійного життя. Це зумовлено, насамперед, відсутністю в країні раціональної комплексної медичної, соціальної, психологічної та педагогічної допомоги дітям-інвалідам.
Так ось і хотілося б звернути на цю проблему увагу влади та середньостатистичних громадян. Кожен має знати, яке скрутне становище панує у Сумському навчально-виробничому підприємстві «Української спілки сліпих».  Лише об’єднавши спільні зусилля з діями владних структур, ми не дамо згаснути підприємству, а навпаки допоможемо відновити його діяльність.
У народі жартують: песиміст — це добре поінформований оптиміст. Ми ж сподіваємося, що держава і суспільство зроблять все можливе, аби оптимізм породжував новий оптимізм. Хочеться вірити, що ті, хто має вуха, нас почують.

смотрите также

• «Мы имеем то, что нам нужно, если мы используем то, что у нас есть».
• Обращение фонда
• Помогите спасти сына!
• срочно нужны деньги на пересадку сердца, помогите
• Якби міг ходити, вклонився би Вам до землі, за співчуття.